Взаємозв’язок самооцінки особистості та міжособистісних відносин у старшокласників

Abstract

У роботі представлено результати комплексного дослідження проблеми взаємозв’язку самооцінки та міжособистісних відносин у старшокласників. Висвітлено теоретико-методологічні засади функціонування особистості в період ранньої юності, а також науково обґрунтовано роль самооцінки як ключового компонента «Я-концепції» та провідного внутрішнього регулятора соціальної адаптації. Особливу увагу приділено специфіці становлення самосвідомості учнів старших класів, чинникам формування психологічного благополуччя та балансу між потребою в емансипації від дорослих і прагненням до референтної інтеграції в колектив однолітків. Описано організаційно-методичні засади, діагностичний інструментарій та процедуру емпіричного дослідження, проведеного на базі закладу загальної середньої освіти. Первинний зріз структури досліджуваних показників здійснювався за допомогою крос-методичного комплексу, що охоплював методику діагностики самооцінки Дембо-Рубінштейн, метод соціометрії Дж. Морено та тест міжособистісних відносин Т. Лірі. Емпіричний та математико-статистичний аналіз дозволив виявити неоднорідність соціальної структури класного колективу, диференціювати соціометричні статуси учнів, а також зафіксувати статистично значущий позитивний зв’язок між адекватною самооцінкою і високим соціальним становищем у групі, та негативний зв’язок – із залежним стилем поведінки й соціальною ізоляцією. У роботі обґрунтовано, розроблено та апробовано авторську програму соціально-психологічного тренінгу «Шлях до впевненості», спрямовану на гармонізацію міжособистісних відносин старшокласників через регуляцію їхньої самооцінки. Програма поєднала в собі комплекс вправ, спрямованих на поетапний розвиток особистості – від актуалізації внутрішніх ресурсів та подолання заниженого самооцінювання до засвоєння конструктивних моделей спілкування. Результати практичного впровадження тренінгових технологій засвідчили їхню високу ефективність: зафіксовано оптимізацію рівнів самооцінки учасників, підвищення їхньої відкритості, зростання взаємоповаги та покращення загального психологічного клімату в колективі. Зроблено висновок, що системне використання методів групової психокорекції та тренінгових технологій у шкільній практиці дозволяє успішно нівелювати деструктивні тенденції у взаємодії, запобігати соціальній дезадаптації та розкрити регулятивний потенціал самооцінки для переорієнтації міжособистісних взаємин учнів на рейки відкритого, підтримувального партнерського діалогу та співпраці. Основний зміст роботи викладено на 69 сторінках друкованого тексту. Кваліфікаційна робота містить вступ, три розділи, висновки до розділів, загальні висновки, 7 таблиць та 3 додатки. Список використаних джерел налічує 60 найменувань.