Удосконалення технології ремонту сільськогосподарської техніки в ТОВ ФГ «Аграрій Сумщини» та модернізацію обладнання для демонтажних робіт

Abstract

Аграрний сектор традиційно охоплює дві взаємопов'язані галузі: рослинництво та тваринництво, головним завданням яких є гарантування продовольчої безпеки населення та забезпечення промисловості сировинними ресурсами. З організаційно-технологічної точки зору тваринницька галузь виявляє значну подібність до промислового виробництва. Ця індустріальна схожість підтверджується такими факторами, як стаціонарність виробничих фондів (будівель та технологічного устаткування), безперервність і циклічність процесів протягом року, сувора ритмічність функціонування, стабільність штатного розпису та внутрішнього розпорядку, а також високий рівень застосування електроенергії. Зазначені характеристики свідчать про наявність значного потенціалу для підвищення продуктивності праці в галузі. Водночас специфіка аграрних підприємств принципово відрізняє їх від суто промислових об'єктів. Якщо останні функціонують як замкнені динамічні системи типу «людина — машина» з обмеженим зворотним зв'язком, то аграрні комплекси являють собою відкриті біотехнічні системи формату «людина — машина — тварина», де біологічні об'єкти виступають як самостійні активні елементи. Виробничий процес тут базується на експлуатації живих організмів із високоорганізованою центральною нервовою системою. Їхня життєдіяльність підпорядкована внутрішнім фізіологічним та біохімічним закономірностям, що суттєво ускладнює технології одержання кінцевої продукції (молока, м'яса, яєць, вовни тощо). Відтак, при проєктуванні виробничих процесів закони адаптації, акліматизації, а також закономірності індивідуальної та групової поведінки тварин необхідно враховувати нарівні з інженерно-технічними нормами. Рівень розвитку та економічна ефективність аграрної галузі безпосередньо залежать від ступеня імплементації системи раціональних принципів, що охоплюють увесь виробничий цикл. Критерієм їхньої дієвості є рівень питомих витрат виробничих ресурсів на одиницю випущеної продукції. В організаційно-технологічній структурі виробництва аграрної продукції постійно відбуваються інноваційні трансформації. Зокрема, інтенсифікація механізації та автоматизації створює передумови для суттєвого скорочення затрат живої праці на всіх етапах. Підвищення рівня технічної оснащеності підприємств сприяє впровадженню наукових розробок і передового досвіду, що забезпечує максимізацію продуктивності, покращення якості продукції та зростання загальної ефективності виробництва. Симбіоз наукових досягнень та передової виробничої практики зумовлює систематичне вдосконалення технічної бази й організаційних форм автоматизації. Фундаментальною умовою досягнення високих результатів є раціональне узгодження кількісного й якісного зростання рівня механізації з максимально ефективною експлуатацією наявного обладнання. Впровадження комплексної механізації є економічно найдоцільнішим на базі великих спеціалізованих підприємств із чітко налагодженими технологіями. За таких умов капіталовкладення в техніку окупаються найшвидше, гарантуючи найвищу технологічну та економічну віддачу. Разом з тим, в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості малих форм господарювання (орендних, підсобних, приватних), для яких характерним є дефіцит трудових ресурсів. Відповідно до нових форм організації виробництва, реконструкція таких підприємств потребує масштабних будівельно-монтажних робіт і глибокого технічного переоснащення на основі прогресивних технологій. Метою цих заходів є підвищення рентабельності капітальних інвестицій, оптимізація витрат ресурсів, а також суттєве зниження частки ручної праці у виробничому процесі.