Встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди та сервітуту (в умовах Дарницького району міста Києва)

Abstract

Раціональне використання земельних ресурсів є однією з ключових умов сталого розвитку будь-якої держави. В умовах сучасного реформування земельних відносин в Україні, важливого значення набуває правове регулювання використання земель, у тому числі щодо оформлення обмежених речових прав на земельні ділянки, таких як сервітут і суборенда. Земельні ділянки як об’єкти цивільних прав можуть не лише передаватися у власність або користування, але й використовуватись у межах певних правових режимів. Зокрема, земельний сервітут дозволяє одній особі користуватись частиною чужої земельної ділянки для забезпечення доступу, прокладання інженерних мереж або інших цілей. Суборенда, у свою чергу, є ефективним механізмом вторинного землекористування, коли орендар передає частину земельної ділянки третій особі на умовах, погоджених із власником. В умовах децентралізації, зростаючої активності інвесторів та підвищених вимог до правового захисту учасників земельних правовідносин, ці механізми потребують чіткої правової регламентації. Актуальність обраної теми полягає у необхідності чіткого просторового та правового визначення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди або сервітуту. Такий підхід забезпечує не лише реалізацію права користування, а й захист прав власника, дозволяє уникнути конфліктів між суміжними землекористувачами та забезпечує прозорість земельних відносин. Зважаючи на це, технічна документація із землеустрою виступає базисом для реалізації права суборенди або сервітуту та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Об’єктом дослідження у даній роботі є процес встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, на прикладі земельної ділянки ПАТ «СХІД-2» у Дарницькому районі м. Києва. Метою бакалаврської кваліфікаційної роботи є комплексне дослідження правового регулювання, практичних аспектів та технічних вимог до оформлення меж частини земельної ділянки у випадку встановлення сервітуту або передачі у суборенду. Для досягнення поставленої мети в роботі передбачено виконання таких завдань: • аналіз чинного законодавства у сфері земельних сервітутів і суборенди; • вивчення складу та змісту документації із землеустрою; • дослідження процесу погодження, затвердження та реєстрації меж частини земельної ділянки; • характеристика об’єкта землеустрою та обґрунтування потреби у встановленні меж; • формування пропозицій щодо удосконалення практики оформлення прав суборенди та сервітуту. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: аналіз, синтез, порівняння, нормативно-правовий аналіз, системний підхід, картографічні та геодезичні методи. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його результатів при підготовці технічної документації із землеустрою, що передбачає встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються обмежені речові права. Таким чином, робота має як теоретичне, так і прикладне значення, оскільки сприяє вдосконаленню механізмів управління земельними ресурсами, підвищенню правової захищеності власників і користувачів землі та ефективному функціонуванню інституту суборенди і сервітуту в умовах реформування земельного законодавства.