Перегляд за Автор "Стегней М.М."

Зараз показуємо 1 - 3 з 3

До питання організації ветеринарної служби на Вінниччині
(НУБіП України, 2018) Стегней М.М.
Наприкінці ХІХ ст. у Вінницькій губернії працювало всього 14 ветеринарних лікарів: два губернських − старший і молодший та 12 повітових. Крім них ветеринарною справою займалися 270 коновалів, які відносилися до ремісників. У 1894 році кількість ветеринарних лікарів зменшилась до 10, натомість з’являються посади ветеринарних фельдшерів в кількості 16 осіб. Незначна кількість ветеринарного персоналу не могла здійснювати повноцінне ветеринарне обслуговування населення і ветеринарно-санітарний нагляд у губернії. Хоча одним із пріоритетів діяльності ветеринарних лікарів губернії було покращення ветеринарно-санітарного нагляду, у зв’язку з чим було заборонено подвірний забій худоби і організовано в повітових центрах та містечках централізовані бойні. 18 листопада 1913 року у місті Вінниця відбулася перша губернська ветеринарна нарада, до складу якої входили, в тому числі, губернський ветеринарний інспектор і бактеріолог губернського земства, на якій було вирішено питання діяльності повітових ветеринарних організацій та розвиток земської ветеринарної справи у губернії. У 1934 році Вінницьким обласним виконавчим комітетом видано ряд постанов про організацію ветеринарної справи Вінниччини, яка регламентувала всебічний розвиток ветеринарної медицини в регіоні.
До історії розвитку ветеринарної медицини в Україні в роки становлення Радянської влади
(НУБіП України, 2019) Стегней М.М.
Досліджували історію розвитку ветеринарної медицини в роки становлення радянської влади. Встановлено, що перша світова війна майже повністю припинила діяльність ветеринарного персоналу. Першопричиною збільшення кількості ветеринарного персоналу в країні в період становлення радянської влади була складна епізоотична ситуація. Діяльність ветеринарної організації, в досліджуваний період, була зосереджена на головному завданні – ліквідації заразних захворювань і, в першу чергу, чуми великої рогатої худоби. Епізоотії охопили майже всю територію радянського союзу, що змусило керівництво держави організувати законодавчий орган ветеринарної медицини – Центральний ветеринарний відділ Народного комісаріату внутрішніх справ. У листопаді 1917 р в Україні було створено Українську Центральну Раду, головою якої був обраний М. Грушевський. У зв’язку з цим організовано тимчасовий уряд Міністерства внутрішніх справ в розпорядженні, якого знаходилося і ветеринарне управління. Пізніше тимчасовий уряд передало весь правлінський ветеринарний нагляд в розпорядження губернських земств і міських самоуправ, які виділилися в самостійні земські одиниці. З проголошенням Української Народної Республіки ветеринарне управління було консультативним органом і підпорядковувалося Українській ветеринарній раді, до складу якої входили делегати від губернських ветеринарних з’їздів і ветеринарного відділення при Генеральному секретаріаті військових справ.
Розбудова ветеринарної служби Київщини кінця ХІХ – початку ХХ ст.
(НУБіП України, 2019) Стегней М.М.
Зроблено аналіз організації ветеринарної служби Київщини і подано короткі відомості щодо кількості ветеринарних фахівців у губернії у зазначений період. Встановлено, що поштовхом для правильної організації ветеринарної медицини Київщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. була складна епізоотична ситуація. Адже в цей період у Київській губернії ветеринарним персоналом реєструвалось більше тридцяти заразних захворювань, зокрема сап коней, сибірка великої рогатої худоби і коней, сказ собак тощо. Ці хвороби щорічно реєструвалися у повітах губернії з різним відсотком прояву. Найбільшого поширення набула сибірка, яка проявлялася впродовж багатьох років з великим відсотком загибелі. Адже, до 1882 року на всю губернію було всього 4 ветеринарних лікарі (2 губернські і 2 для сільського населення). Така кількість ветеринарних лікарів у губернії не могла боротися з поширеними епізоотіями. Поширені на той час епізоотії змусили губернську управу покращити ветеринарну справу. Лише у 1882 році було відкрито 12 посад ветеринарних лікарів, а протягом майже 30 років відкрито більше 100 лікарських і фельдшерських посад. Окрім повітових ветеринарних лікарів були губернський і молодший губернський, надштатні, пунктові, дільничні лікарі та виділені посади ветеринарних фельдшерів.