Мова як визначальний чинник ідентичності української нації

Abstract

У статті висвітлено роль мови як джерела духовного життя народу, визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації. Проаналізовано причини й наслідки двомовності в Україні. З’ясовано, що двомовність на державному рівні є руйнівним процесом для країни. Доведено, що єдине консолідоване суспільство може витворюватися лише на ґрунті спільної духовності й мови, позаяк саме вона є тим визначальним чинником, який характеризує самототожність нації. Визначено, що мова забезпечує кореляцію взаємостосунків у міжсуспільному та міждержавному просторі. Установлено, що Україна має цілеспрямовано й послідовно проводити в життя вже обрану нею мовну політику з її пріоритетним напрямом – виконанням 10-ї статті Конституції, адже нація тільки тоді може бути повністю функціональною, якщо мова виконує всі належні їй функції. Підтверджено, що мовна політика визначає курс держави на зовнішньополітичній арені, формує концепт самоусвідомлення народу себе як нації. Окреслено перспективи розвитку та функціонування української мови в Україні.