Впровадження міжнародного досвіду забезпеченя послугами інклюзивних туристів в Україні

Abstract

Туризм в Україні - це галузь, яка ще розвивається та відкрита для пошуку нових форм роботи на ринку, шляхів вирішення проблем, що виникають в туристичній індустрії. Але, незважаючи на колосальний потенціал українського туристичного сегменту, належної уваги туризму як сектору національної економіки не приділяється. Кожному з нас має бути забезпечено право на рівноправну участь у суспільному житті, особливо людям з обмеженими фізичними можливостями, оскільки інвалідність хоч і є складним соціальним фактором, але не може ігноруватися жодним суспільством. Саме інклюзія дає реальну можливість надання людям з особливими потребами доступу до різних інституцій, залучення в різні соціальні відносини в цілому, у тому числі й в туристичну діяльність, яка є одним із засобів реабілітації і адаптації до життя в соціумі, а також чудовою можливістю для духовного відпочинку, переосмислення власних життєвих цінностей. На туристичному ринку за останні роки відбулося багато змін: до його сегменту залучено осіб з інвалідністю, для них активно створюються всі необхідні умови та розробляються спеціальні програми туристичного туристичному ринку за останні роки відбулося багато змін: до його сегменту залучено осіб з інвалідністю, для них активно створюються всі необхідні умови та розробляються спеціальні програми туристичного обслуговування з урахуванням їх потреб та можливостей. Такий вид туризму має багато назв, наприклад, «інклюзивний туризм», «соціальний туризм», «безбар’єрний туризм», «паратуризм» тощо. Але всі вони розуміють під собою доступність подорожей для осіб з обмеженими можливостями, тому що даний вид діяльності інтегрує цю категорію населення в соціум, надає їм можливість розвиватися, почувати себе здоровими, в т. ч. емоційно, й бути на рівні з іншими. Інклюзивний туризм в Україні є досить новим поняттям і видом діяльності. Це зумовлюється рядом проблем, як соціальних, так й економічних. На даний момент по всій країні діють організації та об’єднання інвалідів, які надають медичні та реабілітаційні послуги. Звичайно, для них влаштовують розважальні заходи, також екскурсії, але зазвичай не на далекі відстані, у зв’язку з малорозвиненою інфраструктурою, яка не призначена для осіб з обмеженими можливостями. Часи змінюються, і що характерно, власне з ініціативи самих людей з особливими потребами. Вони не лише вимагають від суспільства більшої відкритості, вільного доступу до всіх загальних ресурсів – відпочинкових зон, туристичних маршрутів, пляжів, парків, фізкультурних комплексів, цікавих об’єктів природи, але й частіше всього самі організовують пізнавальні поїздки, табори, змагання, екскурсії. Оcь тут і виявляється, що наші рекреаційні зони ніяк не пристосовані до такої експансії людей з особливими потребами, не готові йти назустріч їхнім побажанням. Навіть за умови асистування волонтерів організувати повноцінний активний відпочинок для різних категорій людей з інвалідністю непросто. Соціальна адаптація осіб з обмеженими можливостями є однією з найактуальніших проблем сучасної соціальної роботи. Історія розвитку проблеми непоносправних осіб свідчить про проходження складного шляху від фізичного знищення, невизнання, ізоляції неповноцінних членів суспільства до необхідності інтеграції осіб з обмеженими можливостями та створення безбар'єрного середовища життєдіяльності. Іншими словами, інвалідність сьогодні стає проблемою не тільки однієї людини або групи людей, а всього суспільства в цілому. Відповідно до Декларації про права інвалідів особа з обмеженими можливостями - це будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого та соціального життя з нестачі, чи це вродженого чи ні, його (або її) фізичних або розумових можливостей. Особливо рішуче підкреслюється, що вони володіють тими ж правами, що й інші громадяни, і, отже, мають право на освіту, зайнятість, охорону здоров’я, розвиток власної особистості, інтереси і хобі, а також право на відпочинок, туризм і рекреацію.