Реконструкція котельні Миронівського заводу круп і комбікормів

Abstract

Сьогодні в Україні є достатньо великий потенціал біомаси, придатної для отримання енергії. За попередніми оцінками, ця біомаса (без частки, що використовується іншими секторами економіки) може забезпечити щорічно близько 10-17*106 т умовного палива, або 5-8 % загальної потреби країни у первинній енергії. Використання таких обсягів біомаси еквівалентне збільшенню вітчизняного видобутку палива на 20 %. У результаті переробки відходів тваринництва і рослинництва вирішується одночасно три проблеми: енергетична (одержання біогазу), агрохімічна (одержання високоефективних органічних добрив), екологічна (знищення патогенної мікрофлори). Окрім цього, надзвичайно важливим є отримання енергії з біомаси в аспекті глобальних екологічних проблем, зокрема, істотних кліматичних змін. Тобто, при вилученні і утилізації біогазу з сільськогосподарських, побутових і промислових відходів, або біогазу, що утворюється в природних анаеробних умовах полігонів ТВП, - ми маємо фактор суттєвого зменшення емісії метану в атмосферу. Цим і пояснюється позитивний кліматичний ефект використання енергії з біогазу. У 1997 році був прийнятий Кіотський протокол, що закріплює за розвинутими країнами з перехідною економікою, включаючи Україну, кількісні зобов’язання щодо обмеження та зниження емісії парникових газів у атмосферу. Матеріали цього протоколу ратифіковано Україною в 2004 році і виконання його положень є обов’язковим для відвернення глобальних катастроф. Слід зауважити і про економічні важелі цього процесу. Міжнародною спільнотою запропоновано й значною мірою розроблено механізми, які дають змогу істотно знизити вартість зменшення емісії парникових газів в масштабах кожної з країн світу і планети в цілому. Багатоваріантність сировини, технологій і технічних засобів для одержання біогазу та його утилізації потребують додаткових наукових досліджень як у питанні мікробіологічних основ анаеробного зброджування, так і в оптимізації технологій, структури і параметрів технологічних систем його одержання та утилізації. Очевидно, що виробництво біогазу на основі різних видів сировини є можливим у всіх без винятку регіонах України. Тобто, наша держава може посісти одне з чільних місць світової економіки у галузі біоенергетики. Проте досягти таких результатів можна лише за умови реалізації комплексної програми виробництва та використання біогазу. Важливе місце у цій програмі має зайняти підготовка фахівців, здатних проектувати, монтувати, налагоджувати і експлуатувати сучасні і перспективні системи виробництва та використання біогазу. Першого квітня 2003 року Кабінет міністрів України прийняв Програму розвитку спиртової, лікеро-горілчаної та виноробної галузей на 2003—2007 роки. Вона передбачала розширення сфери використання етилового спирту у промисловості та в інших галузях економіки. Йдеться передусім про перепрофілювання надлишкових потужностей із виробництва етилового спирту, збільшення його експорту та продукції переробки. Підприємства концерну «Укрспирт» працюють не на повну потужність. Характерно, що завантажені вони дуже нерівномірно. Скажімо, у Тернопільському об’єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості використання виробничих потужностей становить 81,4%, на Немирівському спиртовому заводі, що на Вінниччині, — 100%. У той же час є заводи, які не працюють вже по три роки. Якби всі підприємства концерну «Укрспирт» працювали на повну потужність, вони могли б виробляти понад 60 млн. дал етилового спирту щорічно. Торік його загальне виробництво становило 26 млн. дал, із них 21 млн. дал спрямоване на внутрішнє споживання, а 5 млн. дал — на експорт. Попит на етиловий спирт як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках обмежений. Ця обставина стримує зростання його виробництва в Україні. Який же вихід із ситуації? Її детальний фаховий аналіз засвідчив, що рішення існує, до того ж воно може бути досить ефективним, про що уряд говорив в окремій програмі. Вона передбачає розширення сфер використання етилового спирту, а також перепрофілювання спиртозаводів на випуск високооктанової кисневмісної добавки (ВКД).