Розроблення елементів системи управління професійними ризиками для малих (фермерських) сільськогосподарських підприємств

Abstract

В Україні нині виокремлюють щонайменше чотири групи сільськогосподарських підприємств малого розміру: 1) фермерські господарства, які класифікують як юридичні особи; 2) фермерські сімейні господарства, які перебувають у статусі фізичних осіб-підприємців; 3) особисті селянські господарства, що перебувають у статусі одноосібників – фізичних осіб; 4) інші сільськогосподарські виробники, що працюють на невеликих ділянках землі або з невеликим обсягом річного товарообігу [1]. Також кількісно існує неформальна градація щодо розмірів землеволодіння: малі фермерські підприємства, де площа землі не переважає 150-200 га; середні фермерські господарства з площею від 200 га до 10000 га; великі господарства з площею понад 10000 га. Валове виробництво продукції малих сільськогосподарських господарств в Україні нині становить понад 50% всієї сільськогосподарської продукції [2]. Зокрема, це 9% продукції фермерських господарств, як зареєстрованих сільськогосподарських виробників, та 41,5% продукції фізичних осіб – домогосподарств (тобто одноосібників). Іншу половину сільськогосподарської продукції виробляють корпоративні господарства, серед них аграрні холдинги. Більшість домогосподарств займають важливе місце у тваринництві: вони виробляють близько 77% молока, 75% яловичини та телятини, 34% свинини, 16% курятини. Домогосподарства також переважають у виробництві картоплі – 98%, овочів – 90%, дають близько 20% соняшникового насіння, 25% зернових. Малі підприємства є важливим рушієм економіки в усіх країнах світу. Але здебільшого характерним для таких підприємств є більша поширеність виробничих нещасних випадків та професійних хвороб. Основними причинами цього вважають нестачу кадрових і фінансових ресурсів, необізнаність працівників у питаннях охорони праці і труднощі щодо отриманням сторонньої підтримки та послуг з працеохоронних питань. В Україні розвиток малих фермерських господарств обмежено з різних причин. Серед них можна назвати обмеження доступу малих фермерів до кредитування та державного фінансування. Ще з початку 2000-х років аграрну політику України сфокусовано на підтримці великого аграрного бізнесу. Нині в Україні за думкою відомих економістів відсутнє стратегічне бачення та ефективна інституційна підтримка малого фермерства. Хоча у світі малі (зокрема сімейні) фермери становлять близько 98% від усіх сільськогосподарських виробників у світі. Вони обробляють щонайменше 53% сільськогосподарських земель, виробляють більше половини світового випуску сільськогосподарської продукції. Малі сільськогосподарські виробники показали, що є високопродуктивними, ефективно підвищують стандарти життя в сільській місцевості. Нині малі фермерські господарства стають більш консолідованими з великими переробниками продукції, оптовими торговцями та мережами супермаркетів. [3] Великим організаціям вдається краще справитися із збільшуваними потребами в інвестиціях, складнішими ланцюгами постачання і вимогливішими регулюваннями. Основними видами діяльності малих (фермерських) господарств є виробництво і переробляння сільськогосподарської продукції, перевезення, зберігання та реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва. Також вигідним для фермерів є сільський (аграрний) туризм. Серед переваг фермерського господарювання можна вказати те, фермер сам визначає напрямки діяльності свого господарства, обсяги виробництва і форми реалізації продукції, необхідні умови та заходи для забезпечення ефективного використання землі, збереження і поліпшення її родючості. Аналіз виробничого травматизму за даними Держпраці України у галузі сільського господарства показує усталену тенденцію збільшення кількості нещасних випадків у малих сільськогосподарських підприємствах та недостатній контроль з боку керівництва за станом охорони праці на цих підприємствах. Організація виробничих процесів у малих фермерських господарствах відрізняється від організації виробництва у великих підприємствах, зокрема у аграрних холдингах [4]. Це зумовлено малими площами землі, яку обробляють, та малою кількістю працівників. Керівник малого господарства не бере на роботу багато працівників через сезонний характер сільськогосподарського виробництва і обмежену кількість задіяної техніки. Але працівники фермерських господарств, в яких використовують мінімальну кількість сільськогосподарської техніки та устаткування, мають виконувати весь цикл робіт у сільському господарстві. А це обробіток ґрунту, сівба, догляд за посівами, внесення добрив та обприскування пестицидами, збирання врожаю, заготівля кормів та ін. Один працівник має суміщати кілька професій та спеціальностей, наприклад: механізатор має виконувати роботу слюсаря, зварювальника тощо. Керівник фермерського господарства не може створити службу охорони праці і має самостійно організуватися з питань безпеки праці. Працівники таких господарств повинні отримати необхідний обсяг як професійних, так і працеохоронних знань та навичок, тобто уміти оцінювати небезпечні та шкідливі чинники, професійні ризики. Згідно із Законом України «Про охорону праці» навіть, якщо у господарстві є хоч один найманий працівник, то фермер буде нести дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальності. Вимоги з охорони праці базуються на основі Закону України «Про охорону праці», трудового договору, правил трудового розпорядку, нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП). Ці документи можна знайти у Покажчику нормативно-правових актів з охорони праці (затверджено наказом Держпраці України від 24.05.2018 р. № 55). Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону праці» на підприємстві, де працює менше 50 осіб, функції служби охорони праці можуть виконувати як сумісники особи з відповідною працеохоронною підготовкою. Якщо ж працює менше 20 осіб, то для виконання функцій служби охорони праці можна залучати сторонніх спеціалістів на договірних засадах (ці працівники повинні мати відповідну підготовку). В іншому випадку керівники малих сільськогосподарських підприємств, зокрема й фермерських, зобов’язані самі організовувати охорону праці, тобто усі процеси, які пов’язано з безпекою праці. То ж актуальним є дослідження, як пристосувати основні підходи щодо організації охорони праці за умов функціонування малих (фермерських) сільськогосподарських підприємств.