Перегляд за Автор "Якимчук О.М."

Зараз показуємо 1 - 3 з 3

Діагностика хронічної серцевої недостатності у собак
(2022) Якимчук О.М.
Оцінка факторів ризику смерті від кардіогенного набряку легень у котів за різних форм кардіоміопатій
(НУБіП України, 2020) Костюк О.С.; Якимчук О.М.; Маринюк М.О.
Однією з найбільш поширених причин загибелі котів від кардіоміопатій є набряк легень. Різні форми захворювання можуть мати різноманітний перебіг і достовірно невідомо, як виявити тварин, що схильні до розвитку набряку легень і загибелі. Поява клінічних ознак пов’язана з недавніми стресовими ситуаціями (візит до клініки чи транспортування). Причиною розвитку симптомів задишки є застійні явища у паренхімі легень, що розвиваються внаслідок підвищення кінцево-діастолічного тиску у лівому передсерді. Достовірно невідомо, хто саме з хворих котів більше схильний до появи набряку легень та загибелі. Аналіз даних літератури підтверджує, що досліджень у цьому напрямку недостатньо. Стаття присвячена оцінці параметрів, що можуть бути використані для формування прогнозу перебігу захворювання. До досліджуваних груп були включені коти, власники яких звернулись до клініки зі скаргами на появу задишки та зниження загальної активності у тварин. особливу увагу Автори звернули на такі маркери: ступінь рентгенологічних змін, дані клінічного огляду, ступінь змін міокарду лівого шлуночка та передсердя. За результатами проведених дослідженнь було виявлено, що маркерами загибелі тварин від кардіогенного набряку легень можуть бути: співвідношення ширини лівого передсердя до ширини аорти більше 2.2, ступінь рентгенологічних змін у паренхіми легень та зниження систолічної функції серця. Потовщення стінок лівого шлуночка та наявність спонтанного контрастування не впливають на виживання у перші дні госпіталізації. Можливо, дані параметри мають вплив на загальну тривалість життя.
Стан еритроцитів та показник гематокриту еритроцитарної маси собак за різних термінів зберігання
(НУБіП України, 2018) Якимчук І.М.; Макарін А.О.; Якимчук О.М.; Маринюк М.О.
На відміну від гуманної медицини, у ветеринарії не існує єдиного протоколу щодо тривалості зберігання еритроцитарної маси та показників її якості. Метою роботи було дослідження стану еритроцитів та показника гематокриту в еритроцитарній масі собак під час зберігання для визначення максимального терміну її трансфузійної здатності. Для дослідження було використано 15 зразків еритроцитарної маси собак з терміном зберігання 1,7,14,21, 28 та 35 діб. Точками контролю були морфологічні показники еритроцитів, а саме − зміна їх форми, а також гематокритне число. За результатами досліджень найменш суттєві зміни гематокритного числа відбуваються в перші три тижні зберігання еритроцитарної маси. Після 21 доби зберігання еритроцитарної маси спостерігаються значні морфологічні зміни, що характеризуються появою ехіноцитів і сфероцитів, та зміни показника гематокриту, а саме − його збільшення з 65 ± 1,21 % на 1 добу отримання еритроцитарної маси до 75,8 ± 1,00 % на 35 добу її зберігання. Морфологічні зміни еритроцитів після 35- добового терміну зберігання еритроцитарної маси не дозволяють рекомендувати її для трансфузії реципієнтам. У перспективі необхідним є проведення клінічних досліджень in vivo для визначення безпечності та ефективності трансфузії реципієнтам еритроцитарної маси з різними термінами її зберігання.